Цієї ночі була у чужому місті,
в чужій квартирі, сама,
збиралося на зливу,
я взялася зашторювати вікна –
гриміло, пасмуги блискавок кривавили і гупали в шибку: виходь...
Притьом в іншу кімнату – там зачинити –
Аж сторопіла –
Небо із того вікна було тихе й погідне,
Зі жменею зір, із солоним Чумацьким шляхом...
Врешті вибігла в ніч,
В чому була – у ніч,
Закинула голову –
В небі чорному билися ангели білі.
З ким билися – я не бачила,
Мабуть, із кимось чорним, якого вночі не розгледиш...
Великі, десь на півнеба, білі, з мечами,
Блискучими і міцними,
Вони розсікали хмари, блискавки розсікали,
Ніч наелекризовану,
Як кіношні джедаї,
Я дивилась на них, божественних,
Рота роззявивши,
І –
Не боялася.
Мурашка мацьопа, мікроба із хвостиком,
Стояла – і не боялася.
А за хвилю усе скінчилося,
Раптом стало погідно, зорі вибрунькувалися,
Ангели втерли піт,
Один помітив мене унизу,
Хмикнув: «Не підглядай, мала», -
І зашторив небо...