Димчо Дебелянов
ЧОРНА ПІСНЯ
Переклад з болгарської Любові Цай
Супереччя охоплює душу –
я вмираю й народжуюсь знов,
будувати уранці я мушу,
руйнувати ж – вночі – до основ.
Про буття як благаю смиренне,
грім шалений лунає в цей час,
а звернуся по бурю – край мене
завмира все довкола ураз.
Мрію я про зорю полум’яну –
то сліпить мені очі вона,
навесні по-осінньому в’яну,
восени ж – в моїм серці весна.
Непрожите життя моє нині
так спливає намарно й болить,
і тужливий мій плач по вітчині
над пустелею прахом летить.
***
Оригінал:
Димчо Дебелянов
ЧЕРНА ПЕСЕН
Аз умирам и светло се раждам –
разнолика, нестройна душа,
през деня неуморно изграждам,
през нощта без пощада руша.
Призова ли дни светло-смирени,
гръмват бури над тъмно море,
а подиря ли буря – край мене
всеки вопъл и ропот замре.
За зора огнеструйна копнея,
а слепи ме с лъчите си тя,
в пролетта като в есен аз крея,
в есента като в пролет цъфтя.
На безстрастното време в неспира
гасне мълком живот неживян
и плачът ми за пристан умира,
низ велика пустиня развян.