Самолётами и кораблями
Догонял я тебя, догонял,
Словно солнца безумное пламя
Я пропащей душой обнимал.
Я не верил в слова и расчёты,
Оставаясь с тобою и без...
Как медузы, текли самолёты
По бескрайнему морю небес.
Синева открывала глубины,
Растекаясь по небу, как дым.
Но глаза, открываясь, губили
Высь небес, недоступную им.
Самолёт над землею - звоном,
Точно вихрь - невесома сталь.
Был серебряным, стал похоронным,
Самолётом Харона стал.
И летит, и летит он над нами,
А за ним плывут корабли,
И неоновыми огнями
Заглушаются ночи земли.
Я живу суетою земною.
Я бы видел небесный град,
Только крылья мои за спиною
От прощального солнца горят.
Улетают года, улетают.
Ты - за ними, и горек счёт.
Дни, как белые свечки тают.
Разбиваясь, кричит самолёт.
И становятся прошлыми снами
Самолёт, и заря, и дитя, -
Неужель для того, чтоб над нами
Прошумела трава забытья?
Перевод с украинского
Дмитро Кремiнь
Льотний час літа
Літаками, в авто, кораблями
Здоганяв я тебе, здоганяв,
Мов на сонці я місячні плями
Голіруч, голідуш обійняв.
Я не слухався слів медоустих,
І губив, і знаходив тебе...
І пливли літаки, як медузи,
В голубому морі небес.
І були небеса голубими,
Небеса голубими були.
І знаходили очі, й губили
Простір неба, що очі знайшли.
І літак понад всесвітом - дзвоном,
Із аеровіхами в такт.
Був він срібним, а став похоронним,
Став небесним Хароном літак.
І летить, і летить він над нами,
А за ним пливуть кораблі...
І неоновим світлом незнаним
Світять ночі земні на землі.
Я живу суєтою земною.
Я збирався у небі літать.
Але крила мої за спиною
На прощальному сонці горять.
Відлітають літа, відлітають.
Відлітають літа, як і ти.
І як мамути, авта вмирають,
І кричать, як падуть, літаки.
І навіщо й чому поза снами
І літак, і зоря, і дитя?
Чи для того, аби й понад нами
Прошуміла трава забуття?