Ужинают в поле чумаки,
чечевицу сыплют в котелки.
Высохшую рыбу достают,
на сухой траве волов пасут.
Хлеб из сумок достают возницы.
...Смотрит вдаль мальчишка и не ест:
как же косят зайчики пшеницу,
если волки рыскают окрест?
Я – мальчишка, и во мне нет злости.
Доварю в большом котле кулеш.
Вот бы заглянул зайчишка в гости.
Я сказал бы зайчику: «Поешь!
Ты не накосил ещё пшеницы,
хоть и поднялся с началом дня».
...Но свистит аркан голодной птицей
над седлом татарского коня!
Степи, степи... Ворон глаз таращит...
В небесах скрипит Чумацкий Воз.
Долго-долго серый зайчик плачет,
что мальчишке хлеба не принёс.
Перевод с украинского
Дмитро Кремiнь
Чумацька вечеря
Чумаки вечеряють в степу.
Дістають з возів не сіль - ропу.
Висохлу тараню дістають.
У сухій траві волів пасуть.
Дістають з торбин сухі окрайці.
...Дивиться хлопчина з-під руки:
де там косять жито добрі зайці,
як довкола блимають вовки?
Я – малий чумак. Чумак, не тать я.
В казанку доварюю куліш.
От би вийшов зайчик до багаття.
Я сказав би: «Зайчику, поїж!
Ти свойого жита Не скосив ще,
хоч і встав ранесенько, до дня...»
...Тільки знов аркан татарський свище
понад хрип ординського коня.
Степе, степе... Чорний ворон кряче.
В небі гуркотить Чумацький Віз.
Вже століття сірий зайчик плаче,
що хлоп'яті хліба не приніс.