Димчо Дебелянов
Я ВЖЕ ПРОЙШОВ ЛЮБОВІ ЛУКИ
Я вже пройшов Любові луки,
де Радість марила моя,
а нині морок, сутінь, муки –
на згубну стежку втрапив я.
Холону у вогні без краю,
промінням вигнаним лечу,
де нині я – того не знаю,
де я – згасаю і мовчу.
З глибин далеких крізь заломи
лунає стогін, хтось гука,
він просить милості, сірома,
гріхом невільним доріка.
То, наче тяжко полонена
у темнім лісі, до небес
здіймається душа Верлена
«Dis qu’as-tu fais de ta jeunesse!»
(переклад з болгарської – Любов Цай)
***
Оригінал:
Димчо Дебелянов
ИЗМИНАЛ ПЪТЯ ПРЕЗ ЛЪКИТЕ...
Изминал пътя през лъките
на Любовта и Радостта,
незнайна власт ме в мрак покити,
аз бродя в гибелни места.
Аз тръпна в огнена замая
като прокудена лъча,
къде съм – диря и не зная,
къде съм – гасна и мълча.
А през запречените стволи
из безприютни глъбини
залутан стон за милост моли
и в неповолен грях вини.
То сякаш горко запленена,
далече в глъхналия лес,
звъни душата на Verlain’a:
«Dis qu’as-tu fais de ta jeunesse!»