А. Дмитрук:
"Нас рассорить пытаются – хватит!
Я люблю тебя, Юго-восток!
Твое слово так много значит,
не отдай же себя под залог.
Не поддайся, мы вместе – едины.
Мы и в счастье, и в горе - семья.
Только вместе мы непобедимы,
нас с тобой не рассорят «князья».
Не предай, только вместе мы - сила,
закалила огнем нас война.
Это наша страна - Украина!
Мы едины с тобой навсегда!"
Мой ответ:
Дівча дурненьке, віршики марні...
Де ти навчалася, Сонечко?
Думки у тебе дуже кумарні,
Але мені вже не боляче.
Що про Донбас ти, дівчинко, знаєш?
Чи ти жила там? Чи гідність ту маєш?
Зрадити можуть тільки не гідні.
Ти -
Там чужа.
Ми -
З ними рідні.
Ти - з божевільнім назавжди Майданом,
Там - люди праці, там не задарма
Хліб дістається шахтарський не легкий.
Там не руйнує історію дехто.
Там - пам'ятають війну Вітчизняну
І перемогу разом з братами...
Ти - переплутала совість і чин
З тими, хто в Київ прийшов з галичин.
Краще пиши вірші рідною мовою,
Бо від россійського ти відкрестилася.
Вже не вбиває гидке твоє слово,
Майже ніколи
ТИ НЕ МОЛИЛАСЯ.