Сховай свої надії, схорони,
Фантом, примара, тінь Фатаморгани,
Як морок марить світлом в стороні
Од світу, так і ти своє кохання –
Тримай у серці – камінь не кришталь,
Троянди в’януть и вогонь згасає,
З міланського мережива вуаль
Чи маска – недосказане вмирає
В агонії сніжинки, чий політ
Закінчиться на шовкові долоні.
Порожній зал, червоний оксамит
Самотніх крісел. Ти, немов в полоні,
Ідеш на голос ангела і агнцем
Диявола дитя коліна склонить.
Вривається в адажіо Вівальді
Безумний скрипки плач. Твоя Мадонна
Із мертвих обездушених ляльок -
У сутінках сховатись легко тіні.
Не діамант – розбите в друзки скло
Дзеркальне. Чуєш регіт провидіння?
Чудовисько в тенетах самоти,
Чи опівнічних арій чорний ангел?
До дна допито трунок гіркоти
Ілюзій мертвих, стіксових джерел,
З яких ти пив, немов святе причастя,
Отруту мрій своїх. Забутий спомин
Мелодія украденого щастя,
Блукає по глибоких катакомбах
Відлунням смутку втраченої долі,
Захованім в старій музичній скриньці,
Зів’ялий флердоранж біліє долі
І марить морок мрію наодинці.
6.05.2014