Оригинал:
Анна БАГРЯНА
СТРИБОЖА ПОСМІШКА
В безнадійно-сумнім зітханні
Посміхається нам Стрибог.
Моє найпалкіше кохання –
Твій останній в гречку стрибок.
Може, завтра мене не стане,
І життя – тільки мотлох днів…
Ти – безглузде моє кохання
В лабіринті бузкових снів.
Всі дивуються: чом зітхає?
Звідки в юності біль жури?
Бо не вірять, що я вмираю
З усвідомленням просто гри.
І в Стрибога ніхто не вірить,
Щоб не зрадити мук Христа!..
Я – остання тужлива ліра
З поцілунком в чужі вуста.
Але, може, колись воскресну
І покличе Стрибог мене
Із моїм коханням небесним
У твоє кохання земне…
© Анна Багряна. Всі права застережені.
Перевод с украинского
Елена Карамзина
Усмешка Стрибога
С безнадёжно-тоскливым вздохом
Усмехается вслед Стрибог.
Моей первой любви восторги -
Твой последний греха прыжок.
Может завтра меня не станет
И жизнь - ветошь постылых оков.
Сумасшедший - ты моя рана
В лабиринте сиреневых снов.
Не понять всем - о чём вздыхаю,
Где рождается юная боль?
Мне не верят - я умираю
Осознав бездарную роль.
И в Стрибога не верят Миром -
Чтобы мук не предать Христа.
Я последний страданий лира
С поцелуем в чужие уста.
Но когда-то и я воскресну,
Позовёт непременно Стрибог,
Своей силой любви небесной,
В твой земных наслаждений чертог.
© Елена Карамзина, 05.2014