От себя убегаю к себе же —
из неспешных, медлительных дней.
Ухожу к обезвоженным межам,
средь поникших, сухих ковылей.
Цепь времён на планете —
открыл я.
Предо мною встаёт — чуть жива —
ночь, лишённая света и крыльев,
и сожжённая солнцем трава.
И на этой
бескровной орбите
вьётся припятский ветер, шурша —
чёрно-белое слово графита,
чёрно-белые —
тень и душа.
Запиши их язык на санскрите,
коль живём мы, подобно молве...
Вот и тело достигло зенита,
только тень остаётся в траве!
Перевод с украинского
Дмитро Кремiнь
* * *
Утікаю від себе до себе —
з днів, повільних, неначе воли...
Утікаю до спалених стебел
і до чорної вже ковили.
Що було на планеті —
відкрив я.
І встає мені, ледве жива,
золотушна доба малокрів'я
і безтінні дерева й трава.
І на тій
білокровній орбіті,
де чорнобильський зойк поколінь, —
чорно-біле,
неначе графіті,
чорне й біле —
людина і тінь.
Запиши їх у мову санскриту,
доки ми ще умовно живі...
От і тіло сягнуло зеніту,
але тінь зостається в траві!