Так багато думок
Відчувати примушують й мозок,
В розумінні стрибок–
До бажань заохочує голод.
Так багато речей,
Позабутих, покинутих сиріт,
Серед довгих ночей
У слізливий затягують вирій.
Не твої й не мої,
Полохливі, за мить – феєричні,
Викликають думки,
Безнадійні, під час – фантастичні.
Відчуваю зв'язок
Між думками, твоїми речами;
Вдих, повітря ковток,-
Не готова я знову втрачати.
Геть всі речі, думки;
Полохливість примножує сумнів:
Чи можливо, що ти
І ці речі, й мене досі любиш?