Баба скифская с берега руки ломает
и глядит неотрывно на солнечный плёс.
Вдаль уносит лиман и водой омывает
вечность каменной тайны и каменных слёз.
Замолкают в груди её тихие звуки.
Речь моя для неё, как слова на песке.
Плачет женщина...
В песне. В кино. В переулке,
каменея в своей неизбывной тоске.
Осушить эти слёзы едва ль я сумею,
а над нами влюблённые звёзды блестят.
Вижу каменным скифом себя. Каменею!
Смута к самому сердцу крадётся, как тать!
Как играло вино, обжигая когда-то!
А сегодня совсем я отвык от вина.
Но поставьте меня над могилой горбатой, -
в камне я оживу, ибо плачет она.
В постоянных заботах, в труде денно-нощном -
только звёзды над нами да их высота...
Но всё горше себя ощущать одиноким,
но всё дальше дорога в родные места.
Наша блочная речь, монолитность масштаба,
наша чёрствая, с каменным сердцем родня...
Я вернусь из скитаний, чтоб скифская баба
ключевою водой напоила коня.
Как живу - доживу, камень сердца ломая,
а иначе - застыну в бетоне и я...
Как прощально мне машут вдогонку с лимана
и сестра, и подруга, и мама моя...
Перевод с украинского
Дмитро Кремiнь
Скіфська сага
Скіфська баба на березі руки ламає...
Хто тепер відгадає її таїну?
Та відносиш у далеч ти, мудрий лимане,
Кам'яну її тайну й сльозу кам'яну.
Що скажу я вмлівіч скам'янілій цій жінці?
Що розкаже мені скам'яніла вона?
Плаче жінка...
В театрі. В кіно. На зупинці.
І в самотньому горі вона - кам'яна.
Я розрадити жінку, що плаче, не вмію,
Хоч над нами закохані зорі ряхтять.
Чую скіфом себе - кам'яним. Кам'янію!
Чорний смуток крадеться до серця, мов тать.
Вже привчивсь не вино уживати - гербату.
Відлучивсь, відучився давно від вина.
Та поставте мене на могилу горбату, -
Оживу я, камінний, бо плаче - вона.
У житті нощноденному, в світі сумному,
Тільки зорі над нами, та зоряний смерк.
Та все рідше й мені, та все гірше самому,
Та все далі мені від отецьких смерек.
Наші блочні слова і бетонні масштаби.
Наша, з серцем камінним, - камінна рідня...
Повертаюсь із мандрів до скіфської баби:
Хай напоїть мені кам'яного коня.
Як живу - доживу. Камінь-серце зламаю,
Або стану камінно-бетонним і я...
Як прощально махають мені з-за лиману
І сестра, і дружина, і мати моя...