Кров'ю моїх віршів тиша кімнатна живиться.
Пишу ще і ще - вона ніяк не насититься.
Десятки римованих трупів у труни шухляд складаю.
Вони - то мій "вантаж 200", знов і знов прибувають.
Один за одним... І я вже шкодую, що колись моя уява
Їх на світ породила, тиші скляній на поталу.
Червоне тепло по руках стікає - останній "з живих" зостався,
Тишу полохаю криком "тримайся! тримайся! тримайся..."
В надії, що ще дихає, навперейми тиші за віршем лину,
Не встиг. Стіни здригнулися: "Він загинув... загинув...загинув".
Кров'ю моїх віршів тиша кімнатна живиться.
Пишу ще і ще - вона ніяк не насититься.
Десятки римованих трупів у труни шухляд складаю.
Вони - то мій "вантаж 200", знов і знов прибувають.