Одна людина в певнім місті
Побудувала собі дім.
Він був великим і охайним,
І було зручно жити в нім.
Та раптом думка осяйнула,
Що варто дім той захистить.
Почав господар навкруг дому
Високий і міцний паркан мостить
Але цього здалось замало.
Навколо ставить ще. паркан,
Ще вищий, товщий, більш надійний,
Щоб убезпечить весь свій крам.
Поки паркани будувались
Життя вже встигло пролетіти,
А дім той зовсім завалився.
І вже не можна в ньому жити.
Чи деякі із нас і нині
Не роблять тії ж помилки?
Все ззовні себе прикрашають,
Забувши, що вони самі
Храму душі ні краплі не цінують,
Належного йому не додають.
Судини, органи страждають...
Їм краще б в себе зазирнуть.
Чого вартує зовнішній достаток,
Якщо в середині болить,
Скрипить, хрустить. не гнеться, стогне.
Хіба вартує це терпіть?
Тож зупиніться на хвилину
І самі дайте собі звіт:
Чи саме це ви сподівались
Відчути, входячи в цей світ?
Чудове тіло бездоганне
Господь дає нам для життя.
А як ми ним розпорядились?
Чи в певний час не прийде каяття?