***

Зриває пелюстки білі холодний вітер,
Вмираюча мрія зламаних лілій квітом
Встеляє зелений килим літнього різнотрав’я,
Змиває дощу сльозами сліди останні
Минулих спогадів, снів про твоє кохання.
Любистку запахом терпким вигоює рани
Душі змарнілої від божевілля світу,
Що заблукала в волошках небесних жита,
А чи життя? Плутаними стежками
Зміїними, згадка ступає стиха,
Марить піснями старого сліпого Ліра. Лихо
Моє, чому між двома світами
Знов обираю схований у тумані,
Мороком сповнений? Душе моя, зітхання
Марні твої. За примарою не голосять,
Не проклинають сонце, не кличуть спомин
Знову зійти зорею, місяцем вповні
Вийти із задзеркалля… не довелося
Нікому розбите зібрати знову.
Доле моя! Співай мені колискову
Плачем північним, голосом грому й вітру,
Тихим жалобним дзвоном у час вечірній,
Банші нестерпно-болісним голосінням,
Тільки б заснути в могилі під білим квітом.

 3.07.2014