Димчо Дебелянов
ВБИТИЙ
Переклад з болгарської Любові Цай
Він не ворог вже, зважай —
всіх, хто вижив, незрадлива,
віднесла тих хвиля сива
десь туди в далекий край.
Той, хто згинув, тут лежить
на межі поміж полями
і засклілими очами
в небо дивиться в цю мить.
В полі, вільнім як світи,
дмухають вітри буремні,
і тріпочуть вже даремні,
кров’ю скроплені листи.
Хто він є, з яких доріг?
Поклику вчував якого?
В день такої перемоги
він, застрелений, поліг?
Материнських рук тепло
посеред жаского бою
з невимовною журбою
чи утішити б змогло?
Марні жаль і спочуття,
час жорстокий — що й казати? —
Щоб життя чиєсь забрати,
він віддав своє життя!
З прапором чужим невже
йшов сюди на битву люту? —
Та поніс гірку покуту,
мертвий — то не ворог вже!
***
Оригінал:
Димчо Дебелянов
ЕДИН УБИТ
Той не ни е вече враг —
живите от враговете
бурна ги вълна помете
нейде към отсрещний бряг.
Ето, в хлътналия слог
легнал е спокойно бледен
с примирена скръб загледан
в свода ясен и дълбок.
И по сивата земя,
топлена от ласки южни,
трепкат плахи и ненужни
с кръв напръскани писма.
Кой е той и де е бил?
Чий го зов при нас доведе,
в ден на вихрени победи
да умре непобедил?
Клета майчина ръка,
ти ли го в неволя черна
с думи на любов безмерна
утеши и приласка?
Смешна жал, нелепа жал,
в грохотно, жестоко време!
Не живот ли да отнеме
той живота свой е дал?
И нима под вражи стяг
готвил е за нас пощада? —
Не, той взе що му се пада,
мъртвият не ни е враг!