*** (Ліна Костенко, https://www.facebook.com/pages/-/1380436192191454)
Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
людьми забуті звечора в лісах.
Це - сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.
Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
і хтось чужий кричить мені: ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни,
Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки...
*** (вольный перевод П.Голубкова)
Сосновый лес ласкает струны века.
Рокочет тишина в глухих басах.
Звенят березы. И блуждают эха,
Кем-то вчера забытые в лесах.
Вот - лирник старый. Он так много знает.
Его послушать сходятся века.
Да, всё идет, но ведь не всё минает
Над берегом, где Вечности река.
Светает мир в терновом терновище.
Кладут ветрА смычок на тетиву.
Былых друзей мой голос где-то ищет,
Кто-то чужой в ответ кричит: ау!
И снова тишь. Лишь бродят те же эха,
Сквозь день, сквозь миг, сквозь душу, сквозь века.
Сосновый лес ласкает струны века
Над берегом, где Вечности река.