Чорнобривці зажурились на вікні,
через шибки сумно визирають:
на квітник би перебратись – ні,
літечка нема в північнім краї.
Кожний день злий вітрюган, дощі,
сонечко сховалось, холоднеча…
Порятунок би знайти мерщій,
щоб не мерзли пуп’янки-малеча.
Так потрібні сонця промінці
чорнобривцям, а ще більше – людям
в тій землі, з якої квіти ці,
в тій землі, якої не забуду…
В Україні йде страшна війна,
хтось і зараз там шепоче: «Жити…»
Я своїм наказую синам,
щоб жаліли і людей, і квіти…
Перевод:
Приуныли чернобривцы на окне,
через стёкла смотрят грустным взглядом:
перебраться б им на клумбу – нет,
с летом северным никак не сладят.
Каждый день и ветер, и дожди,
солнце прячется и до, и после…
Как цветам спасение найти,
чтоб бутоны-малыши не мёрзли?
Солнца б им привет, чтоб не остыть,
но нужнее тёплый лучик людям –
там, откуда родом те цветы,
в той земле, которой не забуду…
В Украине вспыхнула война,
и сейчас там кто-то шепчет: «Выжить…»
Сыновьям наказ я дать должна,
чтоб жалели и цветы, и ближних…
Фото из Интернета.