ПОСЛУШАЙТЕ - http:///www.youtube.com/watch?v=kB8vPaayDgI
Настрій роялевий, змінний, мов клавіші…
Вранці – пір'їною з ковдри пухової
Я визираю… Навколо цікавіше?
Мляво встаю та шукаю приховану
Каву, кладу собі в чашку півложечки
Цукор? Ні-ні – шоколада клітиночку!
Довго він тане… Ковтаю по трошечки…
Час, мов завмер! А промчала хвилиночка -
Все, що для себе зловила! Прокинулась!
Ох, ця буденність: каструлі з пательнею,
Страви і посуд, прання, тільки піни - зась…
Дзеркалом – посмішка! Може модель тут Я?!
Ніжна пір’їнка десь ділась. Левицею
Спинку прогнула та в шафу за одягом!
Голос летить по кутках громовицею,
Тягнуться речі за дамою - потягом!
Бігти б куди? В магазин? Наряджалася,
Стільки спідниць поміняла… Дурнесенька!
Десь те терпіння було, та урвалося,
Стала з левиці краплинка малесенька -
Слізка одна, з неї річка… Хмариною
Темною швидко злетіла над рідною
Хатою, впала на листя росиною,
Буде городина гарною, плідною!
Роси на коси і жіночка-матінка
Сину готує обід та, цілуючи,
Довго голубить коханнячко в затінку,
Болі душевні малого тамуючи…
День – як не був! Нота «ля» виляльовує
Вечір, що пристрасть гойдає-розкачує…
Біла пір'їна лежить, зачарована,
Гладиться, пеститься, любиться качуром…
Доля у когось, можливо, цікавіша…
Тільки себе відчуваю я - Ладою!
Ніч за роялем! Натиснула клавіші
Білі! Про чорні ніхто і не згадує…
ОНЛАЙН-ПЕРЕВОДЧИК:
Настроение роялевое, переменное, словно клавиши...
Утром – пёрышком из одеяла пухового
Я выглядываю... Вокруг интереснее?
Вяло встаю и ищу припрятанный
Кофе, кладу себе в чашку пол ложечки
Сахар? Нет-нет – шоколаду клеточку!
Долго он тает... Глотаю по немножечко...
Время - словно замерло! А промчала минуточка -
Все, что для себя поймала! Проснулась!
Ох, эта будничность: кастрюли со сковородкой,
Кушанья и посуда, стирка, только пены - нету...
Зеркалом – улыбка! Может модель здесь Я?!
Нежное перышко где-то делось. Львицей
Спинку прогнула и в шкаф за одеждой!
Голос летит по углам громогласно,
Тянутся вещи за дамой - поездом!
Бежать бы куда? В магазин? Наряжалась,
Столько юбок поменяла. Дурочка!
Где-то то терпение было, и прервалось,
Стала из левицы капелька маленькая -
Слезка одна, из нее река. Тучей
Темной быстро взлетела над родным
Домом, упала на листья росой,
Будет огородина красивой, плодотворной!
Росы на косы и женщина-матушка
Сыну готовит обед и, целуя,
Долго голубит любимого в тени,
Боли душевные маленького утоляя.
День – как ни был! Нота «ля» вылялёвывает
Вечер, что страсть колышет-раскачивает.
Белое пёрышко лежит, очарованное,
Гладится, ласкается, любится селезнем.
Судьба у кого-то, возможно, более интересная.
Только себя чувствую я - Ладой!
Ночь за роялем! Нажала клавиши
Белые! О черных никто и не вспоминает...
Лада — божество в славянской мифологии; богиня весны, весенней пахоты и сева, покровительница брака и любви.