И бестелесна, словно дождь осенний, Из Г.Осадко
* * *
И бестелесна, словно дождь осенний,
И неуместна, как иголка в сене –
Боль без границ:
Где ворон вороной над снегом вьётся,
Где свет, где сердце криком надорвётся
Ста тысяч рожениц.
Там муж домой, вернувшийся с дороги,
В моих слезах свои омоет ноги
В миг новых битв.
Исчезнет Солнце за щитом пророчим,
И муж слепые приподнимет очи,
И ангел затрубит…
Огонь. Вода. Пустот бездонных вече.
Потом неслышно подкрадётся вечер –
А нас там – нет.
И в трапезной небесного приюта
Предложат нам грехов сухарь и брюта
Прольётся свет.
Ганна Осадко
* * *
Цей безконечний, наче дощ осінній,
Цей недоречний, наче голка в сіні -
Останній біль:
де круки кружать, де над снігом в"ються,
де світ, де серце криком надірвуться
Ста тисяч породілль.
Де чоловік з далекої дороги
В моїх сльозах омиє босі ноги
В священну мить.
І Сонце зникне за щитом пророчим,
І чоловік сліпі підніме очі,
І ангел засурмить...
Вогонь. Вода. Повітря. Порожнеча.
А потім тихо підкрадеться вечір -
А нас - нема.
У трапезній небесного притулку
Нам подадуть гріхів засохлу булку
і піділлють вина.
1996 р.