ПРО ДУРНЯ!
(Байка)
Дурень сів на коня,
Та й давай бідолаху шмагати.
Конячину загнав,
Та й пішов собі далі гуляти.
При дорозі – курінь,
Ось вночі переспати де буде.
А на ранок спалив,
Не потрібен, навіщо тепер добрим людям?!
Груші десь позбивав,
Захотілося їсти неробі.
А ту грушу зрубав,
Щоб не цурила дурню по лобі.
Пасіку поваляв,
Та дали меду дурнику бджоли!
На грядуще щоб знав,
Більше іншим не шкодив ніколи!