Йду в Сільпо за молоком,
Босоніжками у липневих асфальтах грузну,
Об'їзна пахне димом вантажівок,
Далекобійники втомлені, як мурахи,
А самі мурахи – он, під ногами –
Біжать у своїх мурашиних справах –
Раз! –
Наступаю на неї (мурахи-трудяги – завжди дівчата),
Ненароком, до речі, отак наступаю –
Все, прибігли, маленька...
І заким вибираю молоко,
Мудрую – як це, власне, трапляється –
Чи то я самотужки мурашку грохнула,
Чи то Божа нога замість моєї стала,
Бо вірю, що всі ми однаково цінні для світу,
І мурашка нерідко корисніша за людину...
Змінюються тільки масштаби –
Наші воєнні літаки, що падають підбиті,
Що падають з мирного іще неба,
Що падають, палаючи –
Такі ж непомітні та неважливі для когось
(часу, історії, космосу, мешканців іншого регіону, потрібне підкреслити),
Як і останній політ злетка горобчика.
Змінюються тільки прив'язки –
Своя сорочка ближче до тіла,
Доки воюють інші, смерть – тільки стрічка в новинах,
І вона, та смерть, буцім коса Бредбері,
Косить і косить на неозорих полях світу –
Колосочок до колосочка –
Вжить-вжить-вжить,
Колосочок до колосочка -
Мурашку, злетка, літо оце звар'ятоване
Із сотнями_сотнями_сотнями
Небесними
Навіть на землі –
Небесними.