Знову кавою запахло, чуєш?
Ранок ввечері прийшов сьогодні.
Ти ходою картини по залу малюєш,
А я за стійкою у марив безодні.
Невже то Вона за стіл поряд мене сіла,
Невже не сплю на простинні під холодним потом.
Скільки не бачив я тебе, Мила?
Рік чи день - знов окутаний часу льотом.
Ледь побачивши мене, встала,
Щоки рум’янцем палахнули в тебе.
Сіла поряд, ледь чутно: "Я сумувала,
Багато різного чула про тебе."
Склянка зрадливо ковза в долоні,
Аби не видати за секунди себе.
Не сказати, що досі в полоні,
Цих самих вуст миліших меду.
За баром, живий та щасливий, бачиш?
Не думав побачити тебе сьогодні.
По іншому зараз смієшся та плачеш?
Чи незмінна мов неба безодні?
Все та сама, а чому я змінитись мала?
Ти пішов назавжди без прощання.
Пам’ятаєш, що в дорогу тобі я кричала,
Не забув ще мої ти побажання?
Пам’ятаю, та не знаю навіщо,
Час пройшов, не змiнивши нічого.
Знову блюз, ти підсіла поближче.
Знову поряд немає нікого.
Перестань, та не займай горя,
Бо ще трохи i безсоромно прохатиму.
Кохати палко, мов не розлучала доля,
А вранці очі куди діти не знатиму.
Перестав, та чи врятую цим тебе?
Сам не вірю, та дзеркало поряд,
Що розкаже про нас, чи про себе,
Пам’ятає ще жару той погляд.
Ти як завжди і ніяк не змінився,
Лиш трохи старшим став милий погляд.
Так, розкаже як ледь не розбився,
І нагадає, що я була поряд.
Ти залишишся, мене не довго чекати?
Світло згасне, я закрию двері.
Блюз та кава, обіцяю не чіпати
Тінь минулих темних містерій.
Звісно так, та лиш одного проситиму -
Любити палко, як рідну сьогодні.
Любити двічі, як тебе любитиму.
Любити гаряче, мов в марив безодні.
17 липня 2014 р.