Васильки на поле, васильки на поле.
Васильки, любимая, у тебя в глазах.
И в дали синеют сосен частоколы
и синеет счастье на душе в слезах.
Отсияют годы облаком над нами,
будут также двое за руку идти.
Ну, а нас не будет. Может мы цветами,
может васильками станем - я и ты.
Так же будет поле в синий цвет одето,
в неизвестность будут облака лететь
и другое время, пламенных приветом,
близкими нам взорами будет душу греть.
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щастя у душі моїй.
Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем — я і ти.
Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.