Вольный перевод стихотворения Лины Костенко "Щастливиця…"
http://www.poetryclub.com.ua/
Наталья Сафонова
Счастливица... Я вижу кромку неба
и пару сосен в мареве окна.
А мне казалось, что живого нерва,
живого нерва вовсе лишена.
Душа прибиться к берегу хотела,
уставшая от гнёта и вериг.
В горниле дня, в оркестре децибелов
мы были, точно хор глухонемых.
И вдруг - о Боже - после гари, смрада
и беспокойства, равного нулю,
я слышу дождь. Он тихо плачет правду
о том, что я его далекого люблю.
И ловит слух "морзянку" перепёлок,
разлит добра целебного лиман.
В душистой дымке дождевых иголок,
как небо на земле, стоит туман.
Пасутся тени вымерших тарпанов,
тайком крадутся сумерки и сны.
Весна звенит бокалами тюльпанов, -
за небо выпью и за две сосны.
30.07.2014.
______________________________________________________
ЛІНА КОСТЕНКО "Щасливиця"
* * *
Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені.
Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У гроні дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.
І раптом, – Боже! – після того чаду
і тарапати, рівної нулю, –
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.
Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів, –
за небо вип’ю і за дві сосни.