Чорна хмара на серці дощів не спиняє,
З болем рідна країна синів проводжає...
Зграї лебедів білих за сонцем летять,-
То не птахи, то душі загиблих солдат...
Серце плаче неначе маленька дитина.
І крізь шепіт вітрів і гіркоту трави
Проривається вічність і пам'ять єдина,
Де герої загиблі назавжди живі...