Небо свежим румянцем блистает,
города беспокойны кругом,
по Отчизне весна пролетает
и шумит журавлиным крылом.
То над рощей, над полем всплывает,
осыпает цветы, как со лба,
а в ответ ей душа напевает,
столько радости в ней и тепла.
Вся она, как улыбка ребенка,
как улыбка ребенка во сне...
И плывут, как часы, очень звонко
и приветы, и песнь в вышине.
Пусть снега еще где-то не тают,
небо тучами серо дымит,
по Отчизне весна пролетает
и крылом журавлиным шумит.
Гей, рум'яні мої небокраї...
Гей, рум'яні мої небокраї,
ви, міста, гомінливі кругом!
По країні весна пролітає
і шумить журавлиним крилом.
Пролітає над полем, над гаєм,
сипле квіти з ясного чола.
їй у відповідь серце співає,
стільки в ньому і світла, й тепла!
Вся вона, як усмішка дитини,
як усмішка дитини у сні...
І пливуть, як веселки, години,
і вітання, й музика, й пісні.
Хай сніги простяглися безкраї,
сиві хмари закрили блакить,—
по країні весна пролітає
і крилом журавлиним шумить.
1938