Сумує небо...
Золотим дощем,
Червоним сяйвом нелюдської болі
Воно палає вогняним кільцем,
Мов передвісник втраченої долі...
За що, скажи, мій брате - ворог мій,
Твої солдатські хижії чобОти
На землю предків, в край шахтарських мрій
Несуть не мир, а сльози...горе, горе.
За що воюєш на своїй землі?..
За кращу долю, за лани, за небо,
За краплю сонця у садах весни,
За сміх дітей?.. А сам вбиваєш!
Треба?..
Кому це треба? Київським катам?
Заокеанським сланцевим баронам?..
А, може, панувати хочеш сам?!
І знов снаряд...
І знов смердить неволя
Твоїм отруйним дИханням війни,
Твоїм брудним бажанням вбити вроду
Донецьких вулиць...
Та ніколи ти
Не вб'єш у серці прагнення свободи.