Вольный перевод стихотворения
Костенко Лины "Боюся екзальтованих подруг..."
Наталья Сафонова
Я не люблю восторженных подруг
и одиночек слишком говорливых,
и лекторов, в чьих лбах потливых
жиры на грядки вспахивает плуг.
Боюсь мыслителей - оригинальных,
что, как открытый заново бином.
- Они горстями слов банальных
меня всю осыпают, как пшеном.
Минуты-воробьи слетаются ко мне.
Клюют мне темя, мозг, затылок, шею.
Нелепо ковыляя по спине,
топОрща крылья, выясняют отношенья.
И завершают, наконец, канальи,
фрагмент из воробьиной вакханалии.
Я постепенно вырываюсь,
и долго-долго надо мной
в тумане мишуры пшенной,
всё воробьиный пух летает.
А ночью мне кошмары снятся:
иду я меж рядов тугих мешков,
в какой мешок не ткну я пальцем,
из дыр пшено, пшено...с вершком!
А в небе на большом сучке березы
бессмертный Феникс времени сидит,
понуро-осуждающе глядит,
в зыбучие пески пшена, роняя слезы.
12.08.2014.
__________________________________________________
Ліна Костенко
"Боюся екзальтованих подруг..."
Боюся екзальтованих подруг,
балакучих самітників,
лекторів, у яких лоби
перекреслені жировими складками,
і мислителів - оригінальних,
як вдруге відкритий біном.
Пробі! Необов'язковими словами
вони мене обсипають, як пшоном.
Злітаються горобці-хвилини.
Кидають мене в тім'я, в мозок, в потилицю.
Дибають по спині.
Розчепіривши крила,
люто скубуться.
І, нарешті, кінчають, каналії,
фрагмент з гороб'ячої вакханалії.
Я поволі випростуюсь.
Але ще довго наді мною
літає гороб'ячий пух у пшоняному пилі.
А вночі мені сняться кошмари.
Ніби йду я між двома рядами огрядних лантухів,
і що не ткну пальцем у лантух -
з дірок сиплеться пшоно, пшоно, пшоно!
Уже по кісточки, по коліна, по плечі,
Уже немає чим дихати.
А вгорі на гілляці
сидить невмирущий Фенікс часу
і ронить сльози в сипучі піски пшона...