А спека серпнева нині нестерпна –
Давно у нас такої не було:
Така жагуча, як вінець із терна,
Бо людство вже й Природі допекло!..
То ж ніч мені тепер, мов подарунок,
Гість найдорожчий – у кватирку протяг…
А подих вітру – милий поцілунок,
Що змушує знімати зайвий одяг…
Подушечку малу з духмяним зіллям, -
Ой, як тріщить! – вимощую під вухо…
Цупка… жорстка… немов набита сіллю…
Та не спітнієш – захист від задухи!..
А завтра знов нас у обійми спеки
Покличуть за поріг людські потреби –
Ми помчимо по курсу, мов лелеки…
Сліпуча лава заливає небо –
Хрещення Вогняне пройти нам треба!..
15.08.14