Напередодні шось таке примарилось -
Додому тягне, тільки де мій дім?
Там, вдома, все розквітло і забарвилось,
І тато мій на цвинтарі на тім...
На тім, де тридцять років як береза
Росте - вже майже неба досягла,
Це щастя, що ніхто її не зрізав,
А тільки де не де - сухе гілля.
Дивлюся навкруги і серце мліє:
Яка краса і тиша! Крає мій!
Невже вітрами грізними завіє,
І вороги порушать спокій твій?
2014 р.
І сталося ж, бо хто чекав на горе,
На смерть і лють, на холод небуття,
На постріли гармат, на вибухові зорі,
Дітей розірваних понищене життя…
І це не сон, це - дійсність, сьогоденність
А ми - не свідки і не глядачі,
Війна перетворилась на буденність,
Прийшла пора нагострити мечі.
Прийшла пора, де «бути, чи не бути»
До горла і до серця підступили
Було б не уявити, не збагнути…
Та, бачить Бог, ми цього не воліли!
2022 р.