1.Дві домовини у дворі,
У чорній хустці мати плаче
І світа білого не бачить,
В гаю притихли солов'ї...
Невістки плачуть,голосять,
Тримають міцно своїх чада,
Бо кожен рветься з них до тата,
Та душі їхні вже летять...
А десь далеко гримить бій,
Палає знову чиясь хата
Та хтось втрачає сина, брата,
Смерть не пильнує чужий,свій...
ПР.
Росли два сина, як дуби
Міцні, красиві і здорові,
Забрали їх часи суворі,
Не бачить милої ходи...
Любили Неньку, рідній край,
Дітей навчали в правді жити,
І ворогів нещадно бити,
За це їх Боже не карай,
На небі раду ти їм дай...
2.Все віддавала їм обом,
Просила небо молитвами,
Любов'ю пестила, словами,
Прикривши їх своїм крилом...
Та відпустила, як зросли,
Що-би найшли свої дороги,
Сховала всі свої тривоги,
Нехай летять її орли...
Один спустився у забій,
Другий у Львові став військовим,
Життя було для них казковим,
Поки не стався смертний бій...
ПР.
3.В країні б'ється, гине люд,
Так сталось брат пішов на брата,
Розбита батьківська і хата,
По ній тут били звідусіль...
Та Бог, матусю, уберіг,
Сина померли ворогами,
Їй не підняти їх сльозами,
Жінкам, волосся, білить сніг...
Як внуків неньці об'єднать,
На неї дивляться хлоп'ята,
І страху повні оченята:
За що батьки в труні лежать?
ПР.
П.В.М. 23.08.2014г.