Я спитала себе: хто я?
Я спитала себе: хто ти?
Та ось відповіді нема…
І не хочу нікого журить,
Засвербить до болю: ти де?
І чи справді комусь щастить?
Та, на жаль, все мине і зійде.
Бо життя – то прикра мить,
Бо життя – то вічний шлях,
Де немає кінця і початку.
Полечу, мов поранений птах,
Заберу за собою ту частку,
Віднесу туди, де в раю
Надто світло та надто прозоро.
Заспіваю там пісню свою,
І поглинуть її хвилі моря…
Гей ви, далі мої, чи дійду?
Гей ви, ріки мої, чи доплину?
Та до неба, можливо, прийду.
Обнімуся з ним та повірю.