Біда прийшла на землю українську...
Так біль пече без остраху й жалю...
Під прапор недоконаних чужинців
Вбивають волю неокріпшую мою.
Любов вбивають, віру та надію,
Небесних Сотень - стільки, не злічить,
Вбивають Долі віковічну мрію,
Що шлях знайшла у небесах століть.
Серця вбивають вірних українців,
Що прапор наш тримають у руках,
Вбивають мову ситістю по вінця,
В словах свавільних із вогнем в очах.
Руйнують долі гидкою брехнею,
Що на хлібах ворожих проросла,
Під жалюгідність вправної ідеї
Вже сходять семена жаху і зла.
Сини мої, що полягли у землю
Ще зовсім молодими спочивать,
В полон могильний під уклін неземний...
І вже ніколи їм дівчат не цілувать.
Благаю весни, осені та зими
Призупинити сполохи війни,
Дощі благаю, літню спеку, зливи,
Щоб ви живі були, мої сини.
Віддячить Бог за Вашу мужність й силу,
За стійкість Вашу правді боротьби,
За те, що кров"ю окропили Батьківщину,
Але не зрадили, не прийняли ганьби...