Eлегiя осiнньоI журби...

Виктор Симон 2
*
Из переписки


*
Колись мабудь була, та ми не знали,
бурхлива осiнь, - ще такоi не було...
Все в свiтi  якось  разом "загуло",
дощi все ллють та ллють за небокраем.

Така ж на  серцi  мряка  та  журба,
що разом вдвох, моє серденько краять...
В дощi заплутала гiлки стара верба,
та в них птахи на радощах спiвають.

Скiнчиться злива й небо заблищить,
блакитними, живими  кольорами...
На серцi свiт та радiсть не спинить,
i щастя знов  оселеться  мiж  нами!
***