Сяє рідне місто барвами натхнення,
Свіжими як вітер, що не знає меж.
Спільне в нас минуле, спільне сьогодення,
Отже, сподіваюсь, і майбутнє теж.
Тут, в Дніпропетровську, всі мої святині –
Мамині обійми, татове плече…
Розмістилась доля ніби на картині,
Де у центрі дійства мій Дніпро тече.
В цьому дивосвіті лихо миттю тане,
Бо в душі, для мене – це свята земля.
Я прошу у бога: «Як мій час настане –
Хоч у рай, хоч в пекло, тільки б звідсіля».