Осіння жінка – горобини смак терпкий,
Вуста гранатові із краплями малини,
Не грайся з ними – пий, втамуйся й далі пий,
Вдивляйся в очі теракотові з годину,
І зникне все, що не відтінює її
Краси, насиченої кольором червоним.
Ти під гіпнозом у незвичної змії –
Алізаринової. Тягнуться долоні
До твого серця, що коралаво бринить,
Воно іржавіти не хоче, бо кохає
Оцю осінню гарну жінку кожну мить,
Яка з рожевого злетіла небокраю.
Її каштанове волосся вітер рве
На пелюстки і різне листя кольорове,
Та не дарує вже зелененьке, нове,
А обриває до останнього в діброві.
Як ти захоплений! Не бачиш сивини!
Бо кардиналу амарантове – зорею,
Бо ти у величі душевної весни
Покинеш всіх і будеш поряд тільки з нею!
Оттенки красного цвета, использованные в стихе:
ализариновый
кардинал
каштановый
малиновый
ржавый
терракота
амарантовый
розовый
коралловый
гранатовый
Перевод Светланы Груздевой - http://www.stihi.ru/2014/09/21/345
Осенней женщины… рябины терпкий вкус…
Уста гранатовые с каплями малины.
Ты не играйся – страстно пей любви искус!..
И очи цвета терракоты так безвинны…
Отступит всё, что наполняло дни твои
Не красотой, зажжённой цветом сочным, красным.
Ты под гипнозом у особенной змеи –
Ализариновой. И вовсе не напрасно
Ладони тянет молча к сердцу твоему:
Ржаветь оно теперь не хочет, если любит
Ту приму – по сердцу она и по уму –
И смотрит с нежным вожделением на губы…
Опять каштановые пряди ветер рвёт
На лепестки и парашютики цветные,
И вновь не дарит листьям новый переплёт,
А обрывает до последнего поныне…
Ты так увлёкся, что не видишь седины!
Заря осенним амарантом ярко рдеет:
Пленён величием душевной той весны,
Оставишь всех и будешь рядом только с нею!