Димчо Дебелянов
Сон героя
Переклад з болгарської Любові Цай
Подався ворог, вщухла стрілянина,
за вітром тихим дим собі пливе,
ув очі зморні сон солодкий лине,
і стихло знову поле бойове.
Тривожний сон почав його змагати,
схилилась до гармати голова,
й наснилося, що поряд з ним тут мати
йому солодкі промовля слова:
— Не бійся ворогів, мій милий сину,
хоча і перший ти впадеш в бою
за свій народ, що п’ять віків без спину
невинну кров на землю лляв свою.
Якщо загинеш, сину, будь достоєн,
як подарує доля вороття,
народу будеш вірний, славний воїн,
що за свободу склав своє життя!
Вона замовкла. Син простер десницю
обняти рідну матір, та в ту мить
розплющив очі і узрів зірницю,
що у підбанні неба майорить.
Сигнал тривоги пролунав у полі...
Підвівся враз солдат відважний той
і, усміхнувшись тихо, впав він долі —
так гідно у безсмертя йде герой.
***
Димчо Дебелянов
Сънят на героя
Врагът отстъпи, млъкнаха гърмежи,
димът вечерний ветрец разпиле,
очите морни сладък сън замрежи
и пак утихна бойното поле.
И той задряма в миг и засънува,
на свойта пушка наклонил глава,
и стори му се, майка си че чува,
че му нашепва сладостни слова:
—Не бой се, сине мой, от враговете,
макар и в боя ти да паднеш пръв —
за отмъщенье роден край зове те
пет века ръсен със невинна кръв.
Ако загинеш — загини достоен,
ако се върнеш, знай, че цял народ
ще слави вечно своя верен воин,
за него сложил своя млад живот!
Тя пак замлъкна. Той простря десница
да я прегърне — но за миг откри
очи — в небето грееше денница
и сипвахасе румени зари.
Тръбите пак тревога затръбиха...
И стана бодър, и в ужасний бой
падна на устни със усмивка тиха,
тъй както пада всеки смел герой.