Він – казкар, мрійник, чарівник. Він – мій коханий. Його ім’я – моя молитва. «Тур, Тур, Тур», - промовляю. Звуки лоскочуть моє піднебіння. Перса мої тужавіють. В животі здіймаються метелики. Він володар моєї душі та тіла.
Коли він говорить, я поринаю у щось солодке і тепле. Коли він дивиться на мене, я розчиняюся в якомусь дивному світлі. Воно огортає мене. Коли я поряд з ним, мені затишно, як у пазусі Матері Світу.
Тур старший від мене всього на рік, але з ним я - ніби маленька дівчинка. Куди поділася гордячка, майбутня дружина якогось загірського царя і мати його сина? Я хочу жити з ним, з моїм коханим Туром, де завгодно. В хижці, в печері, в наметі похіднім. Я готова бути його рабою, песиком, що стереже його дім.
Владико Всесвіту, що ж таке коїться? Я не можу більше опиратися бажанню розчинитися в ньому, обплести плющем свого тіла його стан, що сочиться медом і молоком. Я мрію запустити руки у сіно його запашного волосся. Рамена його цілувати, долоні. Лягти на його груди своїми грудьми і слухати, як тріпотить пташка серця мого в клітці цього неймовірного чоловіка.
Я люблю його і кохатиму до кінця свого віку…