Перевод с украинского:
http://www.stihi.ru/2014/09/29/9852
Сукно дождей ткать продолжает осень,
И позолотой высветилась нить.
И притаились мы за ним, как оси,
Какие не дано соединить…
Хоть рядом сердце радостно играет,
Лимит минут исчерпан, – вот подвох…
Шли радужно мы безмятежным краем,
Преградою нам стал – чертополох...
Сдирали кожу те колючки-гвозди
(торчат затем, чтоб мы узнали боль!)
Безумцы, неудачники мы, вроде:
Лизали кровь…на вкус она как соль…
И – смыла ливня грубая холстина,
Похожая на сход в горах лавин!..
Иль души огрубелые повинны,
Что мы, где вместе, – каждый сам, один?..
Оригинал:
Рядно холодне, дощове тче осінь,
І позолотою блищать нитки.
Ми причаїлися за ним, назовсім
Забуті вереснем одинаки.
Ще поряд серце ніжне радо грає,
Та зник ліміт хвилин, де ми удвох
Ішли веселково безмежним краєм.
Став перепоною – чортополох…
Як дерли шкіру, колючки – це цвяхи
(Стирчать для того, щоб пізнати біль)!
А ми, безумці, чи ж бо ні – невдахи:
Лизали кров, яка на смак мов сіль…
Та зникли разом… Дощова тканина
Швидким конвеєром плила з хмарин.
Чи наші душі загрубілі винні,
Що ми, де разом – кожен сам, один?..
Фото из Инета