У прірву ночей
я падаю…
Падаю стрімко.
У бездну думок я нестримно,
Невпинно лечу.
Знов дощ намалює
Холодними водами жінку,
На темному склі,
А поряд…
Погаслу свічу.
І сонце порветься
Об віти упертого дуба.
Знов небо зігнеться,
Від крику, що я упущу…
Душа моя вицвіла…,
крихкА і груба,
зщербатить сокиру,
пітьмі палачу.
01.10.14