Димчо Дебелянов
NEVERMORE
Переклад з болгарської Любові Цай
Прірва зрадлива нас ділить з тобою,
знову далеко від мене ти так,
промінням за пітьмою вслід віковою
жду тебе, мила… Чи прийдеш?
— Ні, аніяк!
Рано прокинувшись, сповнений туги
в морок вдивляюсь, чи є мені знак,
і сум, і прокляття — як сплетені смуги —
світу чекаю… Чи буде він?
— Ні, аніяк!
Чорна Неволя сади мої щиро
снігом холодним укрила однак,
на гімни і сміх серед ночі без віри
ще сподіваюсь!… Лунатимуть?
— Ні, аніяк!
***
Оригинал:
Димчо Дебелянов
NEVERMORE
Пропасти вечни делят те от мене,
зная, че ти си безкрайно далеч,
но пак като лъч след вековно затмение,
чакам да дойдеш... Ще дойдеш ли?
— Никога веч!
Рано пробуден, с тъги непросветни,
впивам аз погледи в мрака далеч
и с клетви, и жал, безутешно преплетени,
чакам да съмне... Ще съмне ли?
— Никога веч!
Мойте градини Неволята черна
с преспи засипа. Те дремят далеч,
а химни и смях в полунощ обезверена
чакам да трепнат!... Ще трепнат ли?
— Никога веч!