А знаєш, світові байдуже, як ти себе почуваєш,
Що ти собі надумав, кого у чому виниш...
Ти його судиш, голосно й брудно лаєш...
Світові лай твій тихше космічних тиш.
А знаєш, світові байдуже, ким ти себе вважаєш,
Що раз у раз споглядаєш у безглузді дзеркал.
Світ помирає від спраги. Що ти для нього маєш?
На віковічний жертовник що для нього поклав?
А знаєш, світові байдуже.
Він втомлений дикий звір.
Він втратив віру у справжнє,
Свою свободу і мир...
І знаєш, усі твої ігри:
Слів беззмістовних лишок,
Страждань дріб'язкових вири
І ницість нещирих усмішок -
Усе це вже байдуже світу.
Він втратив свою прозорість.
Навчайся радіти квітам.
Навчайся приносити користь!