Танцює осінь свій останній вальс
У теплих променях згасаючого літа,
Ступа по листі із віночком квітів
У неповторно-бурштиновий час.
І місячної ночі, в зорепад,
У тиші сну побравшись з вітерцями,
А може росами, а може і з дощами
На гілля ляже, вже на голий сад.
Малюючи і пензлем, і пером,
Кленовим візерунком вкриє землю,
Огорне млин й стару затихлу греблю
М'якою ковдрою, окутає у сон.