Неволя самоти.
Де ви мої ранки світанкові ?
Де ви мої думи красоти ?
Де ви мої мрії кольорові ?
Вишиті узором самоти.
Де ви мої літа молоденькі ?
Спопелили всі давно мости,
Як мені тепер одній старенькій ?
Пити гірку чашу самоти ?
Де ти моя долечко щаслива ?
Де мені тебе ще віднайти ?
Без тебе жити вже мені не сила ,
Коротати вечір самоти.
Де любов моя єдина учорашня ?
Лимонно – кисла з смаком гіркоти,
Хоч була у мене не найкраща
Залишила спогад самоти.
Лиш молодик місяць за віконцем
Дивиться на мене з висоти,
Зігріва мене неначе сонце
Розділивши вечір самоти.
Хоч би ще мені кохання трішки
Щастя та любові смакоти,
Розділяю нічку я і ліжко
З молодим коханцем самоти.
Замітає всі дороги осінь
Листом засипає всі сади,
У волоссі срібно – біла просинь
А на серці смуток самоти.
Дощами плаче молода осина
І зітхає вітер з висоти,
Де моя любов найкраща і єдина ?
Забери мене із самоти.
Уже стогне біла хуртовина
Замітає всі твої сліди,
Може то і є моя провина,
Що живу в неволі самоти.
Прийди до мене із весняним сонцем
Будемо щасливі я і ти,
Заспівають птахи за віконцем
Дві з’єднавши долі самоти…
Автор: Рубан Н.П.