Перевод с украинского
http://www.stihi.ru/2014/10/12/9230
/написано для Конкурса/
...Так прожила я длительную зиму.
Зима ушла – весна навстречу вышла.
Мои же дни всегда в одной поре.
И тихо время для меня сочится,
Как на пруду плывёт листок сухой.
Чудна'я жизнь…коль временами сердце
Живой тоской и болью б не пронзалось,
Не знала бы, взаправду ли живу
Иль только грезится вся жизнь сквозь сон.
Стены четыре тесно обступили
Меня кругом: и это весь мой мир.
Там, за окном, я слышу звук иного:
Шумит-гудит, ведёт свой разговор.
Повозок грохот, клёкот голосов,
Трамваев звон, сигналы поездов
Сливаются в одной дрожащей ноте,
Что тремоло огромного оркестра.
И день и ночь та музыка гудит…
Какой же шумный мир там, за окном!
Но я его не слышу… только видно
Мне из окна кусок резьбы воротной
Да стройный тополь городского сада,
Чтоб сквозь него мне звёздочка светила…
Ещё и небо вижу сквозь окно.
Теперь я знаю то, что день весенний,
Коль соловьи издалека щебечут,
И шум идёт от молодой листвы,
И тополь скрыл от глаз зари свеченье.
А раньше знала, что была зима,
Когда мерцали за окном снежинки,
Узоры серебрились на стекле.
Вот это всё – поры обозначенье…
И думаю я часто с сожаленьем:
Не так ли разве, как теперь весну,
Я видела любовь, расцвета годы
И всё, чем красен век людской убогий?
Да, было всё…но только за окном.
Оригинал:
ТАК ПРОЖИЛА Я ЦIЛУ ДОВГУ ЗИМУ…
...Так прожила я цілу довгу зиму.
Зима минула, і весна настала,
Для мене все однакова пора.
Мій час пливе собі так тихо-тихо,
Як по ставку пливе листок сухий.
Чудне життя… якби часами серце
Живим жалем і болем не проймалось,
Не знала б я, чи справді я живу,
Чи тільки мріється мені життя крізь сон.
Стіни чотири тісно оточили
Мене навколо: се ж увесь мій світ.
Там, за вікном, я чую, світ інакший
Шумить-гуде, веде свою розмову.
І туркіт повозів, і людські голоси,
Дзвінки трамваїв, гомін паровозів
Зливаються в одну тремтячу ноту,
Мов тремоло великої оркестри.
І день і ніч гуде ота музика.
Який шумливий світ там за вікном!
Та я його не бачу. Тільки й видко
Мені з вікна шматок різьби на брамі
Та ще тополю із міського саду,
Крізь неї часом зіронька світила.
Ще видко неба стільки, що в вікні.
Тепер я знаю, що весна надворі,
Бо соловейки здалека щебечуть,
Лунає гомін листя молодого,
І крізь тополю вже зорі не видко.
Раніш я знала, що була зима,
Бо миготіли за вікном сніжинки
Та срібні візерунки на шибках.
Оце мені уся пори признака…
І жаль мені, і думаю я з жалю:
Та чи не так, як от тепер весну,
Я бачила кохання, й молодощі,
І все, чим красен людський вік убогий?
Те все було, та тільки за вікном.
25.04.1897