Я зиму прожила длинною в жизнь.
Зима прошла. Весна ступает тихо,
Но для меня они ( увы) сплелись.
Мои года плывут все еле, мимо,
Как лист осенний в полночь, по реке.
Чудная жизнь. И если б сердце редко
От боли не сжималось и потерь,-
Решила бы, что умерла с рассветом
И продолжаю сны про жизнь смотреть.
Стены четыре вовсе - заточили,
Они вокруг!- и это весь мой мир.
Но за окном, в другом каком-то мире
Свой разговор, там всё шумит-гудит
И скрип повозок с человечьим гамом,
Трезвон трамваев, поездов гудки,-
Дрожа слились в одну из нот октавы,
Как тремоло оркестра, оглушив.
И день и ночь гудят все эти звуки,
Как мир шумит за тоненьким стеклом!
Его я видеть не могу.(Какие муки)
Кусок ворот резьбы лишь за окном,
Ещё и тополь городского сада,
Ажурно светит иногда звезда,
Осколок неба,- вот моя награда.
Теперь я знаю - на дворе весна,
Ведь соловьи издалека щебечут
И молодая шелестит листва
И звёзды по ночам уже не блещут.
А раньше знала, что была зима,
Ведь за окном снежинки плыли вдаль,
На окнах серебром вились узоры.
Вот всё, что о поре могла узнать
И жалко мне и жалость словно горе.
Скажи, не так, как я сейчас весну
Я видела и юность, и любовь,
Убогого людского века красоту?
Да, было всё, но только за окном.
_____________________________________
Стихотворение "...ТАК ПРОЖИЛА Я ЦIЛУ ДОВГУ ЗИМУ"
украинской поэтессы - ЛЕСИ УКРАИНКИ.
...Так прожила я цілу довгу зиму.
Зима минула, і весна настала,
Для мене все однакова пора.
Мій час пливе собі так тихо-тихо,
Як по ставку пливе листок сухий.
Чудне життя… якби часами серце
Живим жалем і болем не проймалось,
Не знала б я, чи справді я живу,
Чи тільки мріється мені життя крізь сон.
Стіни чотири тісно оточили
Мене навколо: се ж увесь мій світ.
Там, за вікном, я чую, світ інакший
Шумить-гуде, веде свою розмову.
І туркіт повозів, і людські голоси,
Дзвінки трамваїв, гомін паровозів
Зливаються в одну тремтячу ноту,
Мов тремоло великої оркестри.
І день і ніч гуде ота музика.
Який шумливий світ там за вікном!
Та я його не бачу. Тільки й видко
Мені з вікна шматок різьби на брамі
Та ще тополю із міського саду,
Крізь неї часом зіронька світила.
Ще видко неба стільки, що в вікні.
Тепер я знаю, що весна надворі,
Бо соловейки здалека щебечуть,
Лунає гомін листя молодого,
І крізь тополю вже зорі не видко.
Раніш я знала, що була зима,
Бо миготіли за вікном сніжинки
Та срібні візерунки на шибках.
Оце мені уся пори признака…
І жаль мені, і думаю я з жалю:
Та чи не так, як от тепер весну,
Я бачила кохання, й молодощі,
І все, чим красен людський вік убогий?
Те все було, та тільки за вікном.
25.04.1897