Такий туман – убрід не перейти,
Півначерком – дерев дереворити,
Автобус сонно суне до мети,
Везе народ – замучений, розбитий,
Мов паралітик. Роздоріжжя снів,
Хто в них пірне до дна – той дивні перли…
З вершин донизу – ранок замаснів,
Пильнуй айфона, заким ще не сперли.
Ні жар, ні холод не спиня – пливуть
В автобусі, щоб зносить труд і спрагу,
І голод ще… Ранкова каламуть,
Дими торфовищ, черга до продмагу…
А тиша – буцім світ заліг в барліг,
Така ранкова тиша безборонна…
І тільки – гуп! – лупає десь горіх,
Немов скалу, розхристана ворона.