Сидиш, мовчиш, а я дивлюсь на тебе
І розумію, що мені так жаль...
Ні не себе і не своє небо
Тебе й твою загублену печаль.
Такий дорослий, а такий малий ще
Розум як є, та розуміння ще нема.
Лиш примхи до небес та усе вище
Із часом зрозумієш - ти це дарма.
Я знаю, хвилювань нема за мене,
Ти все собі, для себе лиш, рідні тобі...
Та зараз все моє тепер без тебе
Пізніш відчуєш суть "краплинами" в журбі.
Мені так жаль тебе, повір, так жаль, і щиро,
Бо ти тупочишся на місці як щеня.
Бо ж "діти" у дорослому житті зовсім не мило
Псують собі та іншим майбуття...