Я за тебе молюся, солдате,
Як за сина свого твоя мати,
До грудей пригортаю світанки.
Моя б воля – спинила б я танки,
Кулемети б заклинила співами,
Перед кулями стала би стінами...
Я б вогонь викликала на себе,
Захистила б тебе там, де треба,
Біль на себе взяла б я, солдате,
Щоб підтримати. щоби не впав ти…
Та не воля моя, любий синку!
Править світом Господь наш Всевишній…
Народ сам вибрав шлях для країни
Через наші численні провини:
Потонули у злі, у багнюці,
Заросли брудом душі в пилюці,
Ми забули, як щиро сміятись,
Як в нагоді для ближнього стати,
Потонули в розпусті, в гріхах,
Поміняли ми знак в полюсах.
Вже не править в нас світом любов,
Ріки крові течуть стрімголов,
Бо повстав брата на брата горою.
Спалахнуло залпами небо війною…
О мій Господи, Бог Всемогутній!
Ти – Єси! Всюдисущий, Грядущий!
Люд забув, що ти Бог! Тебе зрікся,
Міцно спить, з Твоїм іменем звикся:
З ним молитися йдуть і вбивають,
З ним грабують і землю плюндрують...
Люди думають, небо мовчить,
І тому не бояться грішить…
Небо ж криком волає до нас
Та не чує ніхто Божий глас…
Проникає він в душу У вічі кричить
В серце стукає, плаче, струмить…
Чуєш, синку? Чуєш, солдате?
Я за тебе молюся як мати…