Спалю останнього листа,
не розквiло ,не вiдбулося,
чужi обличчя i мiста,
чужi вiтри ,чуже волосся.
Шукав тебе,i звав у снах,
осiння рiчка вiдгукнулась.
Iм,я твоэ , як бiлий птах ,
пiд сiрi хмари повернулось.
I стукав дощ в твоэ вiкно,
i птах сiдав на пiдвiконня.
А я вже знав про це давно,
i про любов i про безсоння.
Про розставання i журбу ,
про цю хворобу , цю свободу,
про неможливiсть цю судьбу
геть вилити , як з чашки воду.
Моя Вiтчизна-там , де ти ,
моя земля ,моэ корiння,
хоча б згорiли всi мости,
вiд божевiлля до нетлiння.
Хоча б закрились всi вуста ,
що рiдну мову прославляли .
Спалю останнього листа ,
щоб не глумились ,не шпиняли.
I щоб не застили очей ,
чужi вiтри ,чуже волосся .
Хай попiл - эдина iз речей ,
нагадувала б - все здалося .
I ми прокинимось удвох,
твоэ обличчя i вуста ,
I хай простить мене,мiй Бог !
Спалю останнього листа.
08.11.14.Б.Н.